Пам’ятаємо своїх Героїв!
Вже сьомий рік тривають бої на сході України. Сьомий рік найкращі сини йдуть захищати свою Батьківщину. На жаль, наші земляки віддали своє життя, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України.
Чепіга Микола Миколайович народився 10 серпня 1977 року у м. Полтава. Закінчив 9-ть класів Полтавської школи №21 та вступив до Полтавського професійно-технічного училища №3, отримав спеціальність слюсаря.
Після училища у 1995 році проходив службу у Збройних Силах України у внутрішніх військах, а по закінченню служби повернувся в м. Полтава і працював в локомотивному депо.
У 2002 році одружився з Чепігою Іриною Василівною, яка згадує з теплотою про загиблого чоловіка: «Він був найкращим чоловіком і батьком. Жив сім’єю…». Проживали вони в с. Надержинщина Полтавського району, виховував двох доньок, будували плани на майбутнє.
Коли почалася війна, 18 березня 2014 року одним із перших добровольцем пішов захищати нашу Батьківщину, як справжній патріот своєї країни. Служив у 24-му батальйоні територіальної оборони «Айдар» рядовим. Своїй сім’ї не зізнавався, що перебуває на війні, не хотів, щоб вони хвилювалися. А побратимам показував світлини своїх донечок і дружини – дуже сумував за ними.
17 червня 2014 року у районі селища Металіст під Луганськом передова група батальйону «Айдар» потрапила в засідку і була обстріляна з важкого озброєння. Микола був поранений та потрапив у полон до кадирівців. 2 липня 2014 р. стало відомо, що він загинув.
Мама бійця Наталія Чепіга має в своєму домі куточок зі світлинами та відзнаками сина. Вона тяжко переживає його загибель, але не падає духом – випустила власну збірку віршів та очолює відділ ГО «Сім’ї загиблих учасників бойових дій Полтавщини». «На зло всім ми повинні жити. І щоб наших дітей не забували».
Співробітники Миколи відзначають, що він був трудолюбивим, порядним і ніколи не перекладав свою роботу на інших, завжди доводив справи до кінця. А побратими бійця говорять, що завжди були впевнені в тому, що він «свій», прикриє спину та підставить дружнє плече.
Бублик Олександр Сергійович народився в Латвії м. Рига 02 лютого 1987 року. Згодом разом з батьками переїхав у с. Нестеренки Полтавського району Полтавської області.
Навчався у Рунівщинській ЗОШ І-Ш ступенів – у 2004 році закінчив 11 класів. Вчителі говорять, що навчався він добре, любив спорт. Після закінчення школи пішов до лав армії, а потім продовжив службу на контрактній основі. У 2014 році з початком антитерористичної операції був мобілізований. Мав звання молодшого сержант, був командиром відділення снайперів у підрозділі 93-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла так званим «Зеленим коридором» на перехресті доріг з с. Побєда до с. Новокатеринівка поруч зі ставком. Загинув разом з значною частиною бійців 93-ї механізованої бригади, які доки що не опізнані (не ідентифіковані). Був ексгумований пошуковцями Місії «Евакуація-200» 11 вересня 2014 р. та впізнаний за експертизою ДНК. Поховали його в м. Дніпро на Краснопільському кладовищі.
Класний керівник Олександра, Барабицька Лідія Іванівна, згадує його як трудолюбивого, чемного школяра. Дуже любив свою родину, доглядав за молодшим братиком. Був дисциплінований та поважав старших, ніколи не встрявав у бійки. У шкільний колектив швидко влився і був компанійським. Однокласник і товариш, Дейко Микола, відгукується про побратима як про врівноваженого, привітного, готового прийти на допомогу. Вони разом з Сашком потрапили в АТО, та служили не разом – після розподілення потрапили до різних частин.
Так склалося, що з родини загиблого лишилася тільки мама, яка наразі проживає зі своєю сестрою в м. Дніпро.
Вони були чиїмись синами, батьками, друзями, коханими, побратимами. Миколі було 37 років, а Олександру – лише 27. Проте вже шість років хлопців немає з нами – вони героїчно загинули від рук терористів.
29 серпня 2020 р. обласний депутат Ірина Степаненко та перший заступник Новоселівського сільського голови Євген Бова вшанували пам’ять захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Разом із мамою полеглого Героя Миколи Чепіги – Наталією Василівною та вдовою Миколи Іриною поклали квіти до могил Воїнів у Полтаві на Алеї Героїв. А потім було урочисте відкриття меморіальної дошки на честь випускника Рунівщинської школи Олександра Бублика, який теж поліг в Іловайську 2014-го року. З цією ініціативою звернувся до виконкому Новоселівської сільської ради голова Полтавської районної спілки ветеранів воїнів-афганців Олександр Васильович Левчук.
Віримо, що мир обов’язково настане, а загиблі Воїни житимуть, допоки ми їх будемо пам’ятати. Світла та вічна пам'ять Вам, дорогі наші захисники ми пам’ятаємо і шануємо Ваш подвиг!
