Цього року ми відзначаємо День пам’яті жертв голодоморів 27 листопада
Голодомор — страшне слово, яке ми в буденності майже не використовуємо. Воно лише наше, українське — це власна назва геноциду українців. Впродовж тривалого часу злочин тоталітарного режиму зі знищення мільйонів людей і руйнування їх національної та колективної свідомості залишався маловідомим навіть там, де події трапилися.
Тотальна цензура, фальсифікація у статистичних документах, залякування та страх розправи перетворили живі людські голоси на мовчазні тіні. Українці стояли перед вибором — загинути самим та поставити під загрозу свою родину, або мовчати — свідки тих подій здебільшого обирали тишу.
Ті, хто вижив і зміг дати життя новим поколінням, воліли мовчати про пережитий жах. Їхнім архівом стала людська пам’ять.
Статистика інколи нівелює особистості, але водночас вона дає можливість осягнути правду. Тривалий час вважалося, що в Україні був лише один голодомор 1932-1933 років. Лише останнє десятиліття голод 1921-1923 та 1946-1947 почали вважати не голодом, а саме голодомором. У чому різниця?
Голодомор — це коли у держави були можливості допомогти людям вижити в тяжких умовах, підтримати, але свідомо цього не робили.
Полтавський історик Віктор Ревегук проводив найбільш ґрунтовні дослідження з підрахунку жертв на Полтавщині. Однак, через тривале, навмисне заперечення самого факту масової смерті українців від голоду, не дає змоги остаточно підрахувати кількість загиблих. Точно можна сказати, немає такої родини в Україні, яка б не втратила когось під час тих страшних років.
Сьогодні, через майже століття після Голодомору, маємо констатувати, ця трагедія змінила ціннісні засади українців. Такі травми не лишаються непоміченими. Але ця травма залишалася тривалий час “непроговореною”, цілі покоління жили з нею. Саме цього домагався тоталітарний режим Радянського Союзу, адже заляканими, психічно травмованими людьми легко управляти.
Цього року ми відзначаємо День пам’яті жертв голодоморів 27 листопада. Нехай цей день дасть нам можливість проговорити у своїй родині, зі своїми дітьми про цю трагедію. Щоб подібне ніколи не повторилося знову. Саме вони — нові покоління мають усвідомити, віднайти правду та прийняти ті уроки, які вартували життя мільйонів людей.
